Програма "Розмова тижня", випуск 1 "Традиції святкування Нового року

Програма "Розмова тижня", випуск 1 "Традиції святкування Нового року

    Доброго дня, радіослухачі, це програма «Розмова тижня» і я її ведуча: Маня Манюшина. Останнім часом вилучення сакрального та духовного зі сфери сучасної святково-обрядової культури в Україні перетворює свята на низку видовищ і розваг, що змінюються у календарній послідовності, залишаючи своїм учасникам лише синдром святкової втоми. Можливо, варто знову згадати про історію та походження свят, народні традиції їх відзначення? Тому сьогодні, хотілося б поговорити про питомо українські традиції святкування Нового року. Адже з-поміж багатьох сучасних свят Новий рік є найулюбленішим. Можливо, тому що обіцяє зустріч із чимось таємничим, дає надію, що прийдешній час буде кращим, ніж минулий.

Сьогодні у нашій студії Юлія Хемаді, директор Українського Культурного Центру, яка розповість нам про традиції святкування Нового року в Україні.

Я: Доброго дня, Юліє! У світогляді наших предків Новий рік був своєрідною межею, що відокремлювала старе від нового, вмираюче від ще ненародженого. Від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності вчинків, залежало життя у наступному році. І так якого числа українці святкують Новий рік і що це за свято Старий новий рік?

Юлія: Як і більша частина народів світу українці святкують Новий рік 1 січня, але так було не завжди. З прийняттям християнства на Русі почали впроваджувати візантійську систему християнського літочислення. Західні ж церкви в цей час користувалися літочисленням від Різдва Христового, дату якого в VI ст. вирахував монах Діонісій Малий. В обох системах літочислення послуговувалися юліанським календарем, розробленим александрійським ученим Созігеном і впровадженим у Римській імперії Юлієм Цезарем ще у 45 р. до н.е. Датою Нового року в юліанському календарі було 1 січня, а у візантійському – 1 вересня. Україна перейшла на літочислення від Різдва Христового у XIV столітті, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково – Речі Посполитої. Відтак 1362 року початок Нового року був встановлений 1 січня і літочислення почали вести від Різдва Христова. Але календарем в Україні тоді користувалися юліанським, бо ж православні й греко-католики у ті часи всі, як один, жили за ним. От так і вийшло, що із запровадженням григоріанського календаря у Східній Україні (1918 рік) з’явилося аж два Нових роки – «головний» 1 січня і «старий» 13 січня.

Я: Ті потужні народні традиції, які сформувалися навколо новорічного свята за ті століття, що його відзначали на українських землях за добу панування примусового атеїзму, на жаль, мало кому відомі. Чи не могли б Ви детальніше розповісти про них?

Юлія: Етнографи середини ХІХ – початку ХХ століття зафіксували традиції, що сформувалися за ці часи серед «простолюду» (про звичаї панства, шляхти – розмова окрема). Найважливіші моменти традиційного новорічного свята, виходячи з цих записів, це – ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Святвечора обов’язково були й скоромні страви. На Новий рік, так само як і на Різдво, носили «вечерю», але цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

    Напередодні Нового року в селянському господарстві виконували цілу низку ритуальних дій виробничого характеру (так звана «господарська магія»). Цього дня було заведено привчати до роботи молодих коней і волів – їх уперше запрягали. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

    В переддень Нового року чоловіки вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Або щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж.

    Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі збереглися і до наших днів.

    Хотілось би зазначити, що в Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

    Що ж стосовно святкування Старого нового року (в ніч з 13 на 14 грудня), характерною прикметою цього свята в Україні було щедрування – церемоніальний обхід хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. Цей обряд мав радісне, оптимістичне звучання. Скажімо, на Харківщині 13 грудня зранку з поздоровленнями обходили хати окремо хлопчики та дівчатка з новорічними піснями, а ввечері зі щедрівками ходили по селу дорослі дівчата. А у гуцулів новорічної ночі не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. А ще цікаво, що українці не знали міфологічного персонажа, який символізував би Новий рік, подібного до Пер Ноеля чи Санта Клауса. В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж, як Мороз, Морозко, Морозенко – старенький сивий дідусь з довжелезною білою бородою і з червоними губами, проте його не пов’язували з Новим роком. Аж до ХХ століття…

Я: Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. Що це за персонажі такі?

Юлія: Свята Меланки й Василя на відміну від Різдва і Хрещення не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Але чимало різноманітних звичаїв та обрядів пов’язано з цими святами, так на Василя прийнято було «засівання», «посипання». Ще вдосвіта селом ходили "посипальники" – хлопчики 7–14 років. У руках вони носили торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання та співали посівальних пісень, бажаючи при цьому господарям великих статків, доброго врожаю та здоров’я. Перших посівальників господиня садовила на порозі й роззувала, щоб «удома краще кури неслись», а господар тим часом ішов з палкою до сідала і згонив курей, аби «починали скоріше нестися».

    Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники – так звані «товариства». Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи: «Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилося: кури, гуси, качки, рої та старости!» Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого козою «парубка» з великими вухами, зробленими з колосків.

    Традиційне новорічне вітання було таким: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік!» Був такий звичай, згідно з яким перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва. Це зерно давали курям – щоб краще неслися, або домішували до посівного зерна. Ця процедура мала виразний аграрно-виробничий характер. По закінченні всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників, давали їм яблука, бублики, пиріжки та інші ласощі, а часто й дрібні гроші. Зерно, що його хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала й давала курям, аби краще неслися, та іншій домашній птиці. Можна назвати ще чимало різноманітних звичаїв та повір’їв, пов’язаних із днем Василя в народному побутовому календарі. Цього дня було прийнято поздоровляти чоловіків, яких звали Василями. На Закарпатті їх тричі піднімали вгору. У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на добрі наслідки у Новому році.

     Що ж стосовно свята святої Меланіїї. За народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а зі свинячих ніжок варили «дриглю» холодець, щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами й душами предків. Цього дня, 13 грудня дівчата до 12 години ночі ходили співали пісень (меланкували) в піснях прославляли хазяїна-господара та працьовитість його жінки. Православна церква шанує у передвечір Старого Нового року святу Меланію Римлянку. На Бойківщині до свята навіть випікали спеціальні хліби – «Мелані».

Я: дякуємо Юлії за таку цікаву і пізнавальну розповідь про традиції святкування Нового року, які, на жаль, почали забуватися українцями. Маю надію, що після цієї програми ви, шановні наші радіослухачі, візьмете на замітку декілька традицій і вони стануть невід'ємною частиною святкування Нового Року. І на останок хотілося б попрохати нашу гостю побажати щось нашим радіослухачам у Новому 2016 році.

Юлія: У Новому році хочу побажати усім радіослухачам бути щасливими, бо щаслива людина – це і здорова, і самореалізована, і багата, і розумна. Подаруймо найдорожче, найцінніше – любов і тепло наших сердець, увагу і турботу наших близьких, аби у Новому році щасливих людей стало більше. Пам'ятайте звичаї та традиції своєї країни – і тоді просте задоволення від свят перетвориться на всеосяжне щастя, що поєднає вас з попередніми поколіннями.

Я: Я ж від себе хочу додати, щоб у наступному 2016 році надія і віра в себе і свої сили надихали вас на здійснення найзаповітніших мрій.


Leave a Comment

You must be a registered user.