ШЛЯХ ДОСЯГНЕННЯ СВЯТОСТІ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

ШЛЯХ ДОСЯГНЕННЯ СВЯТОСТІ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

   На просторах інтернету можна знайти велику кількість інформації, присвяченої святій великомучениці Варварі. Але як на мене, то інформація є однотипною та узагальненою. З метою дізнатися більше подробиць про святу Варвару я завітала на сайт Чернігівської єпархії. Пропоную вашій увазі вже оброблену інформацію та  адаптовану для читання пересічному читачеві (якщо ви вільно володієте старослов'янською та староруською мовою, то можете почитати оригінал).

    За часів царювання римського імператора Максиміана жив на сході, в місті Іліополі, знатний і багатий чоловік, Діоскор. Була у нього дочка Варвара, котру беріг він «як зіницю ока», бо вона була його єдиною дитиною. Дівчина була надзвичайно вродливою. Боячись, щоб вона не сподобалася хлопцям нижчим за походженням (їх вважав недостойними одружитися зі своєю дочкою) Діоскор побудував башту, де для Варвари впорядкували розкішні палати; її оточували виховательки, котрі заміняли дівчині покійну матір.

    З вікон башти Варвара насолоджувалась прекрасним краєвидом мальовничої місцевості. Вона не могла намилуватись красотою неба, пишнотою лісів, загадковістю гір. Проміння сонця і світло місяця, численні зорі породжували в її свідомості різні запитання. «Хто сотворив всю оцю красу?», – питала вона своїх наставниць. «Все це створили наші Боги», – чула вона у відповідь.

«Які це Боги?» – запитувала Варвара. «Ті Боги, яких шанує твій батько, і тримає їх у своєму домі – золоті, срібні, дерев'яні. Вони створили все, що ти бачиш, і твій батько поклоняється їм».

    Але розумна дівчина не повірила цьому, і так міркувала: Боги, котрих шанує батько, зроблені людськими руками. Як же ці Боги можуть створити небесний простір і всю земну красу? Так роздумуючи, все частіше приглядалась вона до природи й намагалась в самого творіння випитати відповідь на своє запитання: «Хто все це створив?». І ось одного разу її допитливість осяяла благодать небесна. Власним розумом дійшла Варвара до такого міркування: «може бути тільки один такий Бог, котрий створив небо і утвердив основи Землі, просвітив всю землю сонячним світлом, прикрасив її різними рослинами. Один тільки може бути такий Бог, котрий все влаштував і над усім промишляє». Варвара дуже хотіла поділитися своїми міркуваннями з кимось досвіченим, і щоб та людина в свою чергу розповіла б їй про таїнст��а Святої Віри і наставила на шлях спасіння. (Варвара розуміла, що її бажання – нездійсненне, бо її батько, Діоскор, нізащо не дозволить нікому наблизитись до доньки, за винятком рабинь).

    Коли прийшов час Варварі виходити заміж, то багато юнаків, почувши про невимовну красу дівчини, почали просити у Діоскора руки його доньки. Одного разу зайшов Діоскор в башту до Варвари й почав говорити з нею про заміжжя. Але вона почала противитись волі батька. Довго Діоскор вмовляв доньку скоритися його волі, але вона наполегливо стояла на своєму. «Якщо ти не припиниш примушувати мене до заміжжя, то скоро ти перестанеш називати себе батьком, бо я позбавлю себе життя і ти втратиш єдину доньку» – суворо промовила Варвара. Почувши таке, Діоскор ужахнувся і пішов від неї, не наважуючись більше про це говорити. Через деякий час Діоскор спланував далеку подорож, надіючись, що Варвара засумує за ним і після зустрічі на радощах погодиться виконати його волю. Від'їжджаючи, він розпорядився, щоб в його саду побудували красиву баню з двома вікнами на південь, а рабиням наказав, щоби ті дозволяли донці виходити на прогулянку. Він сподівався, що Варвара буде зустрічатися з подругами, які радо виходять заміж, і сама задумається про це.

Одного дня Варвара під час своєї прогулянки познайомилась з християнками, які розповіли їй про Ісуса Христа. Вона дуже зраділа і намагалась дізнатись про Нього якнайбільше. Так Варвара почула про Божество Христа, про Його втілення, народження від Пречистої Діви, добровільні страждання і смерть, воскресіння і майбутню участь людства. Вислухавши це, Варвара загорілась бажанням охреститись.

    Через декілька тижнів, випадково, у ту місцевість прибув пресвітер під виглядом купця. Взнавши про це, Варвара запросила його до себе, він просвітив її тайнами віри та охрестив. Варвара посвятила своє життя Богові, постійно проводила дні й ночі в молитвах.

   За розпорядженням батька в саду будувалася баня. Одного разу пішла Варвара подивитись на побудову і, побачивши два вікна, попросила зробити третє, мовляв, буде світліше в приміщені (насправді захотіла вона, щоб ці три вікна були символом Пресвятої Тройці). Працівники спочатку не хотіли робити наперекір волі Діоскора, але Варвара їх вмовила, пообіцявши перед батьком взяти всю вину на себе.

    Поблизу цієї бані було джерело, оточене мармуровою огорожею. Ось, одного разу, свята прогулювалась біля джерела і намалювала на огорожі знак хреста.

    Коли з довгої подорожі повернувся батько, то перше, що він зробив – пішов оглядати маєток. Йому не сподобалося, що в новозбудованій бані замість двох вікон, як він хотів, зробили три. Почав лаяти робітників, вони ж сказали, що це Варвара попросила зробити. Діоскор прикликав доньку, щоб та пояснила: з якої причини вона захотіла третє вікно? Варвара сказала, що краще три, ніж два. «Ти, батьку, наказав зробити два вікна в ознаменування двох світил: сонця і місяця – щоби вони освічували баню, я ж попросила зробити третє вікно щоб зобразити Троїчне Світло, оскільки існує три вікна неприступного, невимовного, незаходимого і немеркнучого світла, яким просвічується кожна людина, що приходить на світ». Діоскор не розумів, про що говорить його донька, а тому відвів її в сторону, до огорожі, на якій був намальований хрест (щоправда, Діоскор його ще не помітив) і запитав: як може світло з трьох вікон просвічувати всяку людину? Варвара ж відповідала йому: «Послухай, батьку і зрозумій, про що я говорю. Три іпостасі в Тройці єдиного Бога, Котрий живе в світлі неприступному, просвічують і оживляють всяке творіння Отець, Син і Дух Святий. Тому і попросила я влаштувати три вікна, щоб таким чином прославити Пресвяту Трійцю. І показала зображення хреста на мармуровій огорожі й сказала: «Ось я зобразила знамення Сина Божого, котрий прийшов спасти світ, втілився від Духа святого і Пречистої Діви Марії і добровільно постраждав на такому ж хресті, як зображений, адже він може відганяти бісівські сили. Вислухавши ще багато чого про тайни християнської віри, жорстокосердечний батько сильно розлютився. Він схопив меча і хотів відрубати дочці голову, але та почала втікати. Діоскор побіг навздогін і вже мало не впіймав своєї дитини, бо на її шляху була велика скеля. Варвара звернулась зі щирою молитвою до Бога, бо тільки в Ньому бачила свій порятунок. І сталось чудо: скеля розступилась і Варвара змога сховатися. Діоскор же за всяку ціну хотів знайти доньку і тому пішов уздовж гори. Він помітив двох пастухів, що пасли свою отару. Підійшовши до них, Діоскор запитав, чи не бачили вони дівчини. Один сказав, що не бачив, а інший мовчки вказав місце, де переховувалася Варвара. Другого пастуха тієї ж миті спіткала кара Божа: він перетворився на кам'яний стовп, а отара його на сарану... Знайшовши свою доньку в печері, батько вивів її та почав сильно бити. Він топтав її ногами, тягав по землі за волосся, а потім погнав додому, де закрив у темній кімнаті і наказав морити її голодом. Сам же пішов до правителя того краю Мартіана і став розповідати, що його донька відреклася від Богів і стала вірити в «розп'ятого» і попрохав допомоги навернути знову доньку до батьківської віри, і додав: «Я відрікаюсь від неї, бо вона зреклась моїх Богів, якщо вона знову не навернеться і не поклониться їм разом зі мною, то вона не буде мені донькою, а я не буду її батьком. Ти ж, правителю, маючи владу, муч її, скільки є в твоїй власті».

    Правитель, побачивши дівчину надзвичайної вроди, почав її вмовляти, щоб не цуралася древніх батьківських законів і не противилась батьківській волі. Розумна дівчина розкрила перед ним всі недоліки рукотворних божків, сповідувала і прославляла Ісуса Христа, говорячи, що відрікається всякої суєти мирської, шукаючи тільки небесних втіх. Довго намагався правитель переконати Варвару повернутися до язичницької віри, але дівчина була непохитною в вірі своїй. Нарешті Мартіан не витримав і наказав оголити Варвару і відшмагати воловими жилами, а потім гострими черепками і жорсткою волосяною тканиною розтирати її рани, щоб збільшити страждання. «Однак, ніщо не могло похитнути твердої віри отроковиці, оскільки віра її була заснована на наріжному камені - Господі Ісусі Христі, заради Котрого їй було солодко терпіти найважчі муки». Далі ігемон наказав відвести дівчину до в'язниці, доки він не придумає інших катувань.

    Важко зранена і ледь жива була кинута Варвара в темницю і там зі слізьми молилась «возлюбленому» своєму Жениху Христу, щоб Той не покидав її у важкі години страждань, молилась до Нього словами псалмоспівця Давида: «Не залиш мене, Господи Боже мій! Не відступи від мене, прийди на допомогу мені!» І ось опівночі, під час її молитви, засяяло в темниці яскраве світло. Жах та радість відчула дівчина у своєму серці, коли побачила Нетлінного Жениха, що наближався до неї... постав перед нею в славі Сам Цар слави, Господь і сказав: «Дерзай, невісто Моя, і не бійся нічого, Я з тобою; полегшуючи страждання твої, Я приготував тобі нагороду за них в небесному чертозі, щоби скоро ти насолодилась вічними благами у Царстві Моєму. Слухаючи такі слова Христа Господа, серце Варвари, як ріка, розливалось любов'ю до Нього. Ісус зцілив всі її рани, так що не залишилось навіть сліду від них по всьому її тілі. І відчула себе свята Варвара в темниці, як на небесах.

   Коли Варвара повстала перед ігемоном повністю здорова, без жодного сліду від ран і сяяла ще більшою красотою, то всі оточуючі були вражені.А ігемон сказав їй: «Бачиш, як піклуються про тебе наші Боги! Це вони тебе зцілили, будь же їм вдячною за це, поклонись і зверши жертвоприношення!» Варвара ж відповідала йому: « Мене зцілив Господь і Бог мій Ісус Христос, Котрий лікує всякі хвороби і повертає життя мертвим. Йому одному я поклоняюся і себе в жертву приношу... Ці слова дівчини сильно розлютили правителя, він приказав повісити святу на дереві і стругати її тіло залізом, а ребра обпалювати запаленими свічками і паралельно бити молотом по голові. Але мужньо переносила Варвара всі ці муки, бо підкріпляла її Божа сила.

Після всіх нелюдських мук, щоб ще більше принизити Варвару, мучитель наказав відрізати їй груди і водити по місту для ще більшого осоромлення. «Свята діва Варвара, покриваючись стидом, як єдиною своєю одежею, звернулась до возлюбленого Жениха свого Христа Господа, взиваючи до Нього: «Ти, що одягаєш небо хмарами і землю наповняєш, о Царю, зроби невидимою мою наготу і прикрий тіло моє перед очима нечестивими, щоб до кінця не посміялись вони над рабою Твоєю». І тоді Господь Бог, котрий зі всіма своїми ангелами дивився з висоти на подвиг мучениці, послав Свого Ангела, щоби той покрив світлосяйною одежею її наготу. І не могли тоді більше нечестивці бачити її, і була повернена мучениця мучителеві».   Нарешті, мучитель, побачивши, що ніщо не може змусити її поклонитися ідолам, присудив дівчині смертну кару.

    Батько ж святої Варвари,Діоскор, дійшов до такої жорстокості, що не тільки не шкодував своєї доньки, а й сам захотів бути її катом. Тримаючи в одній руці меч, а іншою схопивши свою єдину дитину, він поволік її на місце покарання, що знаходилось на одній з гір за межами міста. Увесь шлях Варвара молилася Господу і з великою радістю йшла на смерть, бажаючи швидше звільнитись від тіла і піднестися до Господа. «...Прийшовши до призначеного міста, Варвара схилила голову свою під меч і була усічена рукою немилосердного батька

    На Діоскора і правителя Мартіана прийшла раптово Божа кара: блискавка вразила одного тоді, як він спускався з гори, а іншого, коли той сидів у своєму домі, «...і спалила їх настільки, що навіть праху не залишилось...»

    У той час в тому місті жив чоловік на ім'я Галентіан, котрий, поховав тіло Святої Варвари за усіма почестями і побудував церкву, в якій почали відбуватись різноманітні чудеса і зцілення людей, а у VI столітті мощі святої Варвари були перенесені до Константинополя

    А у 1108 році дочка Візантійського імператора Олексія Комніна обвінчалася з київським князем Михаїлом Ізяславичем, правнуком святого Володимира Великого. Юній принцесі Варварі довелося залишити рідний Царгород і відправитися в далеку Русь, яка лише століття тому відмовилася від забобонів язичництва. Щоб укріпити віру русичів, з якими братався православний народ Візантії, Константинопольський патріарх благословив Варварі взяти з собою мощі своєї небесної покровительниці. Так передання розповідає історію прибуття на Русь мощей святої Варвари. Вони були поміщені у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який з цього часу носив в народі назву Варваринського.

    Таким чином впродовж століть мощі Святої Варвари перебувають у Києві. Попри майже тисячолітню історію їх перебування, вони не зазнали пошкоджень. Але ХХ століття принесло багато змін та негараздів. Приблизно з 1919 р. починається плановий наступ на Церкву та на все, що з нею пов’язане. Не зміг вистояти й древній Михайлівський собор. Зрозуміло, що в час нищення та приниження усього, що було пов’язане із Церквою Христовою не могло бути й мови про подібне розповсюдження відомостей щодо мощей святої Великомучениці Варвари, а тому багато немаловажних фактів пішли у небуття і тільки очевидці цього часу можуть ще багато чого розповісти.

    Так Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет подає нам надзвичайно багато цікавих відомостей про ці чесні мощі святої Великомучениці Варвари. Святійший владика згадує, що спочатку мощі святої Варвари були перенесені в Києво-Печерську Лавру. Там вони перебували до німецької окупації (1941-1942). З часом мощі були знову перенесені у Михайлівський Золотоверхий монастир, де для них у відділені Варваринських келій (сучасний навчальний корпус Київської православної богословської академії, східна сторона) була влаштована домова церква. Богослужіння у цьому храмі під час окупації перед животворчими мощами здійснював архієпископ Пантелеймон (Рудик).

    У 1943 році Київ був звільнений від німецького окупанта, а в 1944 екзархом став митрополит Іоан (Соколов), який жив у Варваринському корпусі Михайлівського монастиря, де постійно відправляв богослужіння перед мощами святої великомучениці Варвари. При ньому святі мощі були перенесені, приблизно в 1944-1945 рр., в Андріївську церкву та покладені праворуч перед іконостасом. Коли влада закривала Андріївську церкву, то віруючі усіма силами намагались не допустити цього. Вони зайшли у середину храму і закрились всередині. І навіть провели цілу ніч в ньому. Тоді влада пішла на поступки і дозволила перенести мощі святої великомучениці Варвари у Володимирський собор. Сталось це в січні 1961 року. Святі мощі були перенесені вночі, без будь-яких урочистостей. Це робилось для того, щоб люди не збирались у великій кількості, для перенесення мощей святої великомучениці. Спочатку вони були поставлені у Володимирському соборі перед іконою «Несподівана радість», праворуч від іконостаса. А вже після 1966-го року, коли єпископ Філарет став екзархом України, вони були поставлені на теперішнє місце на рівні із мощами святого великомученика Макарія митрополита Київського.

    За ігумена Феодосія Ленчина (1668-1690 рр.) коштом генерального військового суді М. Вуяхевича до північної стіни Михайлівського собору було добудовано низький, зі склепінням мурований приділ для зберігання мощей святої Варвари, на той час найголовнішої святині Михайлівського монастиря. А у 1712-1715 рр. київський генерал-губернатор Д. Голіцин, за власний порятунок у монастирі в час моровиці 1710-1711 рр., докорінно перебудував Варваринський приділ Михайлівського Золотоверхого собору піднявши стіни на 2/3 від висоти давнього ядра. На його пожертву було влаштовано іконостас вівтаря і дерев’яний різьблений балдахін над рамкою святої великомучениці.

В даний час щонеділі та у великі свята у приділі святої Варвари звершується рання Божественна літургія, яка розпочинається о 7 годині ранку.


Leave a Comment

You must be a registered user.