Taras Shevchenko Memorable Day In Ukrainian Cultural Center.

     9 березня працівники та відвідувачі центру «Galaxy» з захопленням та подивом дивилися на людей у вишиванках. «Шу т’єб хельвін», – лунало з відусіль. Так звичайно, краса українського вбрання вже не один рік надихає відомих кутюр'є по всьому світові на створення новітніх модних колекцій. А трендом 2015-2016 року визнано, щоб ви думали? Так модернізований український віночок. А тепер уявіть оце все на чарівних українських жінках...перехоплює подих, чи не так? На запитання все тих же спантеличених працівників і відвідувачів: «Вен райха?» Гордо відповідаю: «Вшановувати пам'ять Шевченка». Німий подив в очах...зупиняюсь, дай думаю окультурю дядька. Починаю розповідати про Тараса Григоровича (ламаний арабський, недосконалий англійський, вміле володіння жестами зробили своє діло, по закінченню розмови дядько сказав: «Кетіб ктір мажгур». Місію виконано...окультурила. Прямую до Українського культурного центра. На вході зустрічає мене портрет Шевченка, обрамлений червоно-жовто-синіми квіточками та прикрашений вишитим рушником. Тарас посміхається, він ніби промовляє: «І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Не злим тихим словом». Не забули, Тарасе...не забули! Почекай ще трішки, через годину прийдуть вірні діти твої, щоб в день свого народження ти не відчував себе самотнім.

    Через деякий час, як я і обіцяла Шевченкові, потрошку почали приходити дівчата з дітками. Але який же день народження без частування? Серед різноманіття смаколиків увагу привертає печиво, оздоблене українськими символічними кольорами. Це пані Оксана постаралася. Не втрималася, скуштувала «печиво-вишиванку» (хоча на передодні давала собі слово борошняних виробів не їсти, але мова зараз про інше)...смакота! Були того дня і інші частування: «імітовані» пиріжки з капустою та пиріжки з яйцями, маленькі піци, м'ясна здоба (невеличкі чотирикутники з м'ясом, постійно забуваю їх назву), коровай, солодкі «хворост» та «рогалики», цукерки, тощо.

Привітавшись з усіма (найбільше вразила жінка-ліванка у вишиванці й з віночком на голові, яка з усього різноманіття україномовних фраз знала лише одне словосполучення: «Героям Слава», після якого її вже ніхто не сприймав, як іноземку) і обговоривши деякі організаційні моменти, оскільки День вшанування пам'яті готувався в онлайн-режимі, починаємо дійство трішки з запізненням. Відкрили День вшанування Кобзаря по традиції: Гімном України, який на скрипці виконала Олександра Шамас. А потім, на запрошення ведучої, Ірини Шкейбан, на емітовану сцену виходили талановиті аматори-декламатори, які своїми виступами знову і знову підкреслювали, що пам’ять про Генія, Національного Пророка, Тараса Григоровича Шевченка не вмре, не загине. Окремо хотілось би розповісти про діточок, які розповідали вірші Тараса Григоровича. Для неукраїномовної дитини (хоч як би мами не намагалися, але діти більшу частину свого часу проводять в лівано-французько-англійському мовному просторі) вивчити вірш Тараса Григоровича – дорогого коштує! А інтонація, а акцент – заворожують. Діти намагаються, вони хочуть говорити мовою мами, мовою Тараса й оце прагнення, яке я помітила в декларуванні дітьми віршів, для мене, як для пересічного українця, було неоцінимим! Саме це стало найбільшим подарунком Тарасу Григоровичу в день його 202 річниці. Спасибі Олександрі Шамас, Івану Аззі, Рашель Хаддад, Маї Захаб та їхнім мамам за надання дітям фундаментальних знань з української літератури.

    «Поезійну череду» того дня розбавили музичними нотками: Тамара Хамдадад «Зоря моя вечірняя», а також Юлія Луценко Та Олександр Кучерявий, які виконали пісню «Тополя» під музичний супровід того ж таки Олександра. Їм підспівував увесь зал. Закінчили святкову частину, як і годиться, «Заповітом». Те, що заповідав український Мойсей і пророк, Тарас Григорович, своїм нащадкам, у стінах УКЦ можна було почути українською, арабською, англійською, російською, французькою, німецькою, азербайджанською та іспанською мовами (ось так, Тарасе, ти став багатомовним і багатоголосим того дня!).

     Не залишились поза увагою 9 березня і найменші представники української громади. Разом з Ольгою Шамас та Юлією Наім діти дивилися освітні мультфільми: «Тарас Шевченко. Казки картинної галереї», «Садок вишневий коло хати» та пізнавальне відео про Шевченка художника. По закінченню якого дітям запропонували розмалювали картину «Садок вишневий коло хати» у незвичайний спосіб: пластиліном. Того ж дня дівчата розповіли малечі про національний Герб України і як наслідок з’явився ще один шедевральний дитячий малюнок в стилі пластилінового живопису – складений з квіточок Герб України.

    Невеличка перерва...підкріпилися, підкріпили діточок, попили каву, чай, і продовжили День вшанування пам'яті Тараса Григоровича Шевченка літературною дискусією стосовно новітніх поглядів на постать Велетня України. Прийшли до висновку, що Генії тому й генії, що незбагненні! Треба читати «Кобзар», там є усе, що робить українця українцем і гордою людиною. І тоді нам буде зовсім нецікаво, чи пив Шевченко горілку у пісках Мангишлаку чи ні. Треба детальніше вивчати історію України і її культуру і тоді ми не будемо шукати зерно геніальності українця в генах чужинців.

     По закінченню зробили декілька фотографій на підтримку Надії Савченко, маємо надію, що наш flash mob внесе хоч якусь лепту у визвольний процес героїчної жінки! Подивися, Тарасе, серед української громади, які стоять з плакатами «#Free Savchenko» і ти, заквітчаний... але вже суворий. Я знаю, що ти думаєш стосовно усього цього і як болить твоя душа, що охоронцем літає над Україною.

     Дякуємо Юлії Луценко за гостинність та ласкаво надане приміщення, а також усім, хто якимось чином долучився до організації Дня вшанування пам'яті Шевченка. Тарас Григорович – безсмертний до тих пір, доки він живе в наших серцях і думах. Пам'ятаймо про це!